ЗАДУМ КОНФЕРЕНЦІЇ В БАЗОВИХ ПОНЯТТЯХ

Оскільки в різних галузях визначення понять в сфері рефлексії мають значні розбіжності, пропонується базовий початковий варіант трактування основних смислотвірних одиниць назви конференції для налагодження ефективного взаєморозуміння. У цій частині представлено початкове бачення ролі рефлексії у розв’язанні сучасних проблем і прогнозуванні майбутніх викликів і уточнено (конкретизовано) з цієї точки зору завдання конференції.

Задум і спрямованість.

Назва конференції – це є професійний і метафоричний вираз потреби представників різних галузей і, зокрема психологів,  довизначити спричинену війною невизначеність стану особистого і професійного образу світу.

Це є пропозиція утворення спільного дискурсу з виведення себе (суб’єктів різного масштабу) із логіки, яку нав’язують нам обставини війни.

Під суб’єктами різного масштабу маємо на увазі окремих персон, професійні галузі і спільноти, громади, суспільство в цілому. Усім цим суб’єктам пропонується зосередити спільні зусилля на завданні інтенсифікації персонального і групового способу досягнення перемоги і подальшої післявоєнної боротьби за відновлення якості життя.

Сьогодні ми занурені у відчуття потреби і об’єктивну необхідність повернення життя до миру, але наші способи обмежені зараз боротьбою. Потім, після завершення гарячої фази війни, наша свідомість і самосвідомість обмежуватиметься не менш гострою необхідністю відновлення. Не відчувати нав’язаного нам ворогом способу світосприйняття (відчуття жертви і страждання) можна, на нашу думку, тільки довизначаючи невизначеність через інтенсифікацію персональної і групової діяльності і рефлексії, інтенсифікацію процесів усвідомлення і узгодження.

Задум конференції через понятійні конструкти частин її назви.

Конференція планується як періодична, тобто розрахована на охоплення своєю тематикою певного часового періоду – часу війни і післявоєнного відновлення. Це ставить завдання потенційного охоплення в назві (темі) конференції проблемного поля цього періоду з присутністю в ньому одночасно і констант, і динаміки, співіснування стабільного (перманентного, однорідного) і змінюваного (відмінного, різнорідного).

Розв’язанням даного завдання є двокомпонентний конструкт, в якому об’єднуючою складовою є «конструктивна рефлексія конфронтації і кооперації», змінною (актуальною для сьогоднішнього дня) – «психологічні ризики і ресурси війни».

Конструктивна рефлексія конфронтації і кооперації –

позначає період війни і відновлення, коли виклик спонукає і персон, і інституції, і суспільство відчувати відповідальність за необхідність забезпечення найвищої продуктивності праці як способу повернення миру.

Тому ми залучаємо поняття конструктивної рефлексії і у вузькому смислі слова, і як гасло, яке позначає професійну і суспільну цінність концентрованості на меті перешкодити ворогу у досягненні його мети – послаблення нас у продуктивності праці, внаслідок чого євроінтеграція і високий рівень життя перетворюватиметься на примарну ціль.

Конструктивна рефлексія як спеціальний термін у вузькогалузевому смислі позначає вищий рівень цілісності інтелектуального зусилля (проєктування, цілепокладання і створення шляхів здійснення задуму в реальності). Ця трактовка є підтвердженою багатьма дослідженнями в різних галузях і особливо в психології та інструментами інтенсифікації групових і індивідуальних рефлексивних процесів. Кафедра психології та соціально-гуманітарних дисциплін ДУІТ висловлює свою зацікавленість як у представленні цієї психологічної точки зору на конструктивну рефлексію, так і в більш предметному ознайомленні з поглядом на неї представників інших галузей науки і практики, зокрема рефлексивного управління в освіті, рефлексивного управління в економіці тощо. У метафоричному сенсі конструктивну рефлексію ми пропонуємо розглядати як ідею-поштовх-проблематизацію, яка може виступити прообразом частини майбутнього суспільного договору, модель якого саме і буде створюватися в рамках проведення постконференційних заходів. 

При аналізі суспільного дискурсу ми констатуємо певний розрив між проробкою війни і проробкою миру після війни. Але очікування наступних (після війни) викликів підсилюють відчуття невизначеності. Ми ж нагадуємо про невблаганність конкуренції в глобальному світі, яка не може не протверезити нас щодо сподівань добра і щасливого життя без вже зараз створеного проєкту і способу відповіді на виклики. Нам треба відрефлексувати, що в довоєнний період ми достатньо мало приділяли уваги усвідомленню реальності конфронтації. Зокрема, аргументи на кшталт “не хотіли лякати людей” навряд чи можна вважати адекватними освітній рамці кваліфікацій, яка ґрунтується на забезпеченні людей уміннями, які відповідають готовності до життя у тому числі в невизначеності. А по відношенню до післявоєнного періоду ресурси країни – людські, економічні та ін. – будуть збіднені і виснажені війною. Прикладом всеосяжного збіднення ресурсів під час війни можуть бути зміни, які відбулися з мовою як вагомим ресурсом національної (громадянської) ідентифікації (а отже, протистояння агресії), де спостерігається очевидне збільшення питомої ваги лайки. Попри те що лайка відіграє важливу роль в інтенсифікації мисленевого процесу, перебуваючи серед структурних показників дискурсивного мислення, вона не є поширеною реалізацією здійснення механізму і через наявність соціальної небажаності таких проявів для верств з наявною мовною самодисципліною, і через можливість здійснення цієї ж функції за допомогою інших слів. Зараз до цього прийому інтенсифікації залучене широке коло користувачів соціальних мереж і членів загального мовного середовища, серед яких і інтелектуали професорського рівня, і дитяча аудиторія. Відновлення мовного ресурсу в повоєнний період, коли загальний градус стресових ситуацій зменшуватиметься, можна бути досягати не санкціями і заборонами на лайку, а в конструктивний спосіб – запровадження вищих рефлексивних дискурсивних форм через застосування новітніх технології поширення інформації та впливу, які дозволять суспільству уникнути стресу від необхідності опрацьовувати у свідомості дилему – «приймати чи не приймати заборони».

У майбутньому періодична частина назви буде відповідати іншим актуальним викликам, а осмислення меж конфронтації і кооперації – ефективності функціонування українського суспільного договору як договору політичної нації.

Призначення складових назви

Рефлексія – категорія, яка має і широке, і вузьке (галузеве) тлумачення, є робочою категорією філософії, психології, літератури, публіцистики тощо. Також рефлексія використовується як вивчення громадської думки та представлення результатів її вивчення. Зазначене відповідає потребі багатьох психологів в об’єднанні ресурсів міжгалузевого характеру і можливості апеляцій до якомога ширшої аудиторії.

У вузькому смислі термін використовується у психології рефлексії, де, конструктивна рефлексія розглядається як вищий рівень цілісності у циклі відбиття – інтелектуальної рефлексії. Спеціалізується на тому, щоб відірватися не тільки від безпосереднього сприйняття проблеми, а й від переживання проблеми через породжуваний метод, який в момент усвідомлення вказує на шлях розв’язання проблеми. Груп-рефлексія забезпечує усі спрямованості відбиття людини і в персональному, і в родовому смислі для усвідомлення в повторюваному восходженні від нульового (злитого з картиною світу) рівня цілісності відбиття до третього, на якому в картині світу відбивається не тільки позиція суб’єкта, не тотожна сприйнятій реальності, але й метод породження картини світу.

Винесене у назву конференції поняття конструктивної рефлексії є пропозицією для широкого загалу подолати звуження формули “зустрітись, обмінятись, отримати і присвоїти зворотні зв’язки” як аналога поширеного розуміння сенсу наукових зібрань, замінивши його більш прагматичним – отримати (щонайменше для ініціативної групи учасників додаткової програми з опанування проєктної рефлексивної технології) “твердий результат” як узгоджену конструкцію, яка сприятиме більш точному розумінню суспільства як в цілому, так і окремих його групових і індивідуальних представників, а отже більш відповідному визначенню пріоритетів і оптимальних способів дії для самоорганізації верств та лобіювання їх інтересів.

Кооперація розуміється в загальному сенсі співпраці, поєднання спільних зусиль у різний спосіб, у тому числі «мінус-групи» – критики, що протистоїть огрупленню мислення. Перспектива розвитку кооперації – у збільшенні питомої ваги її орієнтування на західний світ і більш чітко усвідомленій диференціації типів взаємодії: в одних випадках – це кооперація в «чистому» (ізольованому) просторі співробітництва з однодумцями, в інших – в обмеженому форматі   співробітництва з суб’єктами, які мають зв’язки із стороною протистояння, що потребуватиме опанування індивідуальними  і груповими суб’єктами автономних (диференційованих) умінь (скілів) – визначення і реалізація необхідної міри відкритості/закритості.

Кооперація в нашому досвіді повинна розвинутися не тільки у напряму приєднання до досвіду країн високорозвинутих економік, а й суспільств, які створили тло для функціонування економік такого рівня.

Необхідною частиною розвитку кооперації є і викарбовування власної автономії. У згданому русі приєднання країна повинна йти і шляхом національної гідності, розвінчування власних національних (корпоративних, особистісних) стереотипів. В якості вищої мети наших устремлінь в кооперації пропонується ідея поглинання суперечностей лідерськими інноваціями, аж до запобігання конфронтації. значною мірою У стихійному варіанті реалізації цього шляху значною мірою громадські рухи (зокрема, волонтерський) саме і показують нам лідерство в питаннях надавання зразків кооперації не тільки для інших верств українського суспільства, а й для різних верств суспільств з розвинутою економікою. Будемо ми рухатися природнім (більш довгим) шляхом або активно,  залучаючи  новітні технології, – ось дійсний предмет наших цілей в кооперації. 

Конфронтація. Конфронтація – це суперечність, конфлікт інтересів, у тому числі довготривалі (вічні, нерозв’язні) конфлікти, що мають різні форми. Це та реальність, яка в найближчій і середньостроковій перспективі є нашим майбутнім. Питому вагу реалізації різних її форматів в перспективі – продовження гострої фази (війни), застосування гібридних форм, економічне протистояння, економічно-інформаційні диверсій тощо – сьогодні важко спрогнозувати, проте  передбачуваною є висока насиченість протистояння, яка потребуватиме мобілізованості військових, суспільства, міжнародної спільноти для пригнічення спроможності держави-агресора до активних дій.

Неконструктивні, нецивілізовані форми конфронтації – шлях до знищення супротивника в протистоянні. На міжнародному рівні крайня форма конфронтації – це війна. У геополітичному смислі сьогодні всесвітня конфронтація двох полюсів – тоталітаризму і плюралізму – відбувається у гібридному форматі, конфронтація між Україною і росією – у гарячому виразі війни. Тому в певному зрізі сьогодні конфронтація є основою ідентичності для полюсів протистояння. Відбуваючись поза міжнародно прийнятими правилами ведення війни, вона перетворюється на геноцид. У різних формах конфронтація відбувається також і в мирному житті. Конструктивна ж рефлексія дає можливість перетворити антагоністичні конфлікти (в сприйнятті суб’єктів протистояння) на конструктивні, які сприяють зростанню спільного блага людства. 

Конфронтація і кооперація, з одного боку, є реальностями нашого життя, при тому, що світ ліберальних цінностей, підносячи конкуренцію як механізм стимуляції розвитку ринку і підвищення якості послуг, розглядає її як спосіб примноження ймовірності вдосконалити доступ до істини. До конфронтації у мирному світі ставляться дещо відсторонено, з огляду на непродуктивність такого способу самоздійснення для розвитку суспільства свобод і якості життя. У наших умовах сьогодні ми вимушено перебуваємо в крайньому виразі конфронтації – у війні. Імовірно і довгий час після її завершення будемо остерігатися конфронтації і розробляти програми її уникнення як складової ціннісних орієнтирів суспільства і людини. Імовірним є й інший сценарій затримки частини масової свідомості в конфронтаційних станах стосовно країни-терориста, що посилюватиме інші конфронтації на глобальному просторі і всередині країни.

Отже, у спільній частині тематики, зменшуючи рівень напруги через віднесення конфронтації до війни, ми забезпечуємо можливість періодичності конференції у достатньо довгій часовій перспективі. Кооперація ж і як спосіб об’єднання зусиль для покриття дефіциту власних ресурсів, і як спосіб оптимізації ресурсів не потребує заглибленого обґрунтування.

У підсумку загальний смисл конференції як студії доповнюється смислом прогнозування, проєктування, виявлення ризиків і бар’єрів, конструювання шляхів опанування викликів у різних часових перспективах.